Розвиток інклюзивної освіту у рамках нового закону

 " Про освіту"

– Освітня інклюзія – це добре. Але Україні конче потрібна інклюзія соціальна. Чому наші діти дивуються, коли вперше бачать однокласника на інвалідному візку? Та тому, що їм майже не трапліються такі люди на вулицях. не тому, що їх мало, а тому, що простір, псолуги, все життя в суспільстві не враховує їхніх потреб. Вони сидять вдома – і дорослі, і малі – і почуваються зайвими, непотрібними у цьому світі. Зараз ми адаптуємо школу, садочки – а на вулицях, вдержавних установах,  магазинах, розважальних закладах все лишається неадаптованим. Це в той час, коли за коржоном вчителі на інвалідних візках продовжують вести уроки, люди з синдромом Дауна працюють в готелях, супермаркетах та ін., а в Нідерландах вже навіть іграшки випускають без однієї кінцівки, наприклад.Щоб дыти змалечку сприймали це нормально. Виходить, інклюзію в Україні почали впроваджувати з освіті. Почесна і відповідальна місія. Однак не хотілося б, щоб з дружнього до них шкільного простору діти  потім потрапляли в абсолютно недружній соціум. Процеси інклюзії в освіті і соціальної інклюзії повинні відбуватися паралельно.